Михаил коцюбинский кратко. Михаил коцюбинский биография

Появился на свет 17 сентября 1864г . в городе Винница, в семье мелкого чиновника. Детство и юность будущего писателя прошли в небольших городах и селах Подолья, куда переводили его отца по службе. Образование Михаил Михайлович получил в Барской начальной школе (1875- 1876) и в Шаргородском духовном училище (1876- 1880) .

Коцюбинский очень рано начал пробовать свои силы в литературе, сначала он брался за поэзию, потом пошли переводы, наброски, но главным место его деятельности, можно даже сказать призванием, стала художественная проза. Первыми его попытками были рассказы «Андрей Соловейко, или Учение свет, а не учение - тьма» (1884) , «21-го декабря на введение» (1885) , «Дядька и тетка» (1885) .

Понятное дело, что М. Коцюбинский начал печататься не сразу. Лишь в 1890 г. в львовском журнале «Звонок» впервые был опубликовано его стихотворение «Наш домик». В этом же году он побывал во Львове, установив полезные контакты с местными издателями и литераторами, естественно, что самым важным знакомством было знакомство с Франком. Благодаря этой поездке Михаил Михайлович Коцюбинский начал сотрудничать с западно-украинскими изданиями. В 1891г . он едет в с. Лопатинцы (Винницкая об.), где одновременно работает домашним учителем в семье местного служащего и занимается серьезной литературной деятельностью. В этот год с под его руки выходят рассказы «Харытя», «Елочка», «Пятизлотник», повесть «На веру», сказка в виде стихотворения «Завидующий брат». Эти произведения заинтересовали литературные круги, доказали, что в украинскую прозу пришел талантливый творец.

В начале 90-х часть молодой украинской интеллигенции, создало организацию «Братство тарасовцев». С ее участниками Коцюбинский некоторое время поддерживал связь. Естественно, что это отразилось на его творчестве. В сказке «Хо» (1894г .) М. Коцюбинский возносит значение либерально - просветительской деятельности.

Годы пребывания Михаила Михайловича Коцюбинского на государственной службе в Молдавии и Крыму дали жизненный материал для его произведений «Для общего добра» (1895) , «Пе-коптьор» (1896г .), «Посол от черного царя» (1897г .), «Ведьма» (1898г .), «В путах Шайтана» (1899г .), «Дорогой ценой» (1901г .), «На камне» (1902г .), «В грешный мир», «Под минаретами» (1904г .).

Богатая творческими достижениями пятилетняя служба в филоксерной комиссии стала периодом интенсивногоповышения писателя. Покинув работу в комиссии. Он после безуспешных попыток устроиться на работу в Чернигове, где жила семья, едет в Житомир и получает разные должности в редакции газеты «Волынь». В начале 1898г . Коцюбинский наконец-то получает работу в черниговском земстве. Важным моментом развития Коцюбинского был рассказ «Лялечка» (1901г .).В этом произведении М.М. Коцюбинский показывает себя как хорошего мастера психологического анализа.

В 1905- 1907г г. Коцюбинский написал и выдал рассказ “Fata morgana” (Киевская старина, 1904г .), в котором уловил те сдвиги в мировозрении селянства и новые тенденции в эволюции, которые вылились в революцию в последующих годах.
В 1910г . была опубликована вторая часть повести «Fata morgana».

У 1906 — 1912 гг. кроме второй части “Fata morgana” М. Коцюбинский создает новеллы «Смех», «Он идет» (1906г .), «Неизвестный», «Intermezzo», «В дороге» (1907г .), «Persona grata», «Как мы ездили в Криницы» (1908г .), «Дебют» (1909г .), «Сон», «Лист» (1911г .), «Подарок на именины», «Кони не виноватые», «Хвала жизни!», «На острове» (1912г .), а также повесть “Тени забытых предков” (1911г .).

Во время поездок на Кипр писатель часто встречался с Горьким, 1911- 1912г г. зимой даже жил у него и написал там «Кони не виноваты» и «Подарок на именины».

Художественные наброски «Хвала жизни!» и «На острове», написанные летом 1912г . оказались последними произведениями М. Коцюбинского.12 апреля 1913г . М.М. Коцюбинский умер в Чернигове.

Деталі Категорія: Коцюбинський Михайло Останнє оновлення: 17 січня 2013

Дитячі та юнацькі роки

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року в місті Вінниці в родині дрібного службовця. Дитячі роки письменника проходили, як він сам писав, «дуже щасливо, в атмосфері теплих сердечних відносин». Батько часто переїжджав з одного місця на інше, шукаючи роботи. Мандруючи з сім’єю по селах і містах Поділля, Коцюбинський підмічав нужденне селянське життя, бачив кривди, які учиняли бідним людям царські чиновники та багатії. Змалку він полюбив чудову природу Поділля. Враження дитинства на все життя залишили глибокий слід у свідомості майбутнього письменника.

У 1871 році сім’я переїхала з Вінниці у місто Бар. Закінчивши тут двокласну школу, Коцюбинський з 1876 по 1879 рік навчався в Шаргородській духовній школі (бурсі). У бурсі він захоплювався малюванням, літературою, брав участь у літературних вечорах, на яких любив декламувати вірші, особливо твори Т. Шевченка. Вже в 4 класі Коцюбинський виявив неабиякі здібності в писанні шкільних творів. Прочитавши один з таких його творів, учитель російської мови сказав: «Будемо мати свого літератора... це майбутній письменник, майбутній поет».

Після закінчення Шаргородської духовної школи Коцюбинський їде у Кам’янець-Подільський і вступає до семінарії, але через важкі матеріальні умови сім’ї вчитися йому не довелося. Проте коротке перебування в Кам’янці-Подільському не пройшло безслідно. Тут Коцюбинський зійшовся з подільськими народовольцями, учасниками нелегальних зборів у зв’язку з роковинами вбивства царя Олександра II. Присутні на зборах виголошували промови проти царського уряду. За зв’язок з народовольцями Коцюбинського було заарештовано, а після звільнення взято під поліцейський нагляд.

Літературна і громадська діяльність.

У 1883 році Коцюбинський з усією сім’єю повертається у місто Вінницю, Сім’я в цей час перебувала в дуже тяжких умовах: батько втратив роботу, мати осліпла, на утриманні дев’ятнадцятирічного Михайла, крім батьків, були ще два менші брати і дві сестри. Чуйний і сердечний юнак почував відповідальність за свою родину і, щоб підтримати її матеріально, почав давати приватні уроки місцевим гімназистам. Одночасно Коцюбинський багато працює над розширенням своїх знань в різних галузях науки. Завдяки постійній наполегливій праці над собою, яка не припинялася все життя, Михайло Михайлович здобув ґрунтовну освіту. Він мав глибокі знання з історії, фольклору, природничих наук, вивчав дев’ять мов: українську, російську, польську, італійську, французьку, румунську, татарську, турецьку і циганську.

Незважаючи на поліцейський нагляд, Коцюбинський разом з іншими юнаками заснував у Вінниці таємний гурток, учасники якого читали заборонену літературу, твори революційних письменників - Чернишевського, Некрасова, Шевченка, Салтикова-Щедріна та ін.

Основним заняттям Коцюбинського до 1892 року було учителювання в приватних сім’ях. Але, перебуваючи в селах, він одночасно навчав і селянських дітей. До цього його спонукало бажання допомогти людям боротися з темрявою і злиднями. Словами героя оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіе тьма» Коцюбинський так висловив свою заповітну мрію цих років: «Всю свою любов, яка єсть у моєму серці, ввесь свій розум, що єсть у моїй голові, все те я віддам бідним, змученим сільським дітям та їх темним батькам і мамам».

Та найбільшою пристрастю Коцюбинського була література. «Щось сильне тягне мене до літературної праці - і літературі я відданий цілою душею»,- говорив письменник. Писати Коцюбинський почав рано. Перебуваючи у Вінниці, він у 1884 році написав перше своє оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Перебуваючи в селі Лопатинці, Коцюбинський створив оповідання «Харитя», «Ялинка» та ін.

В 1897 році Коцюбинський переїжджає до Чернігова. Але губернатор не дозволив йому тут оселитися й працювати, як людині «неблагонадійній». Письменник змушений був їхати в Житомир, де стає на роботу в редакції газети «Волынь». Цензурні утиски не давали можливості Коцюбинському вільно висловлювати свої думки в газеті. Проте часом йому вдавалося вмістити в газеті статті, у яких автор сміливо протестував проти рабського становища робітників у царській Росії, проти національного гноблення і безправ’я малих народів, що населяли Російську імперію.

У 1898 році Коцюбинський вдруге їде до Чернігова. На цей раз йому пощастило стати на роботу в губернському земстві. Поряд з нудною і виснажливою працею в земській управі, яка давала письменникові засоби до життя, він розгортає велику літературну і громадську діяльність. В Чернігові Коцюбинський написав найкращі свої твори: «Фата моргана», «Дорогою ціною» та багато інших.

Коцюбинський радо зустрів і привітав революцію 1905 року. У листах до своїх друзів у Галичину він повідомляв, що в Росії наближається «загальне повстання, яке змете весь старий політичний лад... що всі національності скупчують свої сили, щоб звалити спільного ворога», тобто самодержавство.

Після поразки революції, коли значна частина інтелігенції, налякана жорстокими розправами царського уряду, відійшла від народу, злякалася, Коцюбинський залишився вірним своїм ідеалам. В цей час він написав ряд творів - «Коні не винні», «Сміх» та інші - у яких висміяв зрадників революції, їх ганебну поведінку, показав криваві розправи царизму з тими хто йде проти системи і сміливо закликав народ до боротьби за нове життя.

Останні роки життя

В останні роки життя Коцюбинський кілька разів відвідав гуцульське село Криворівню в Західній Україні, куди приїздили на літо Франко, Леся Українка, Стефаник та ін. Ці зустрічі зміцнювали зв’язки й сприяли згуртуванню передових письменників обох частин України. Коцюбинський збирав у Карпатах матеріал для нових творів про життя гуцулів. В листі до Горького він писав: «Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя. Гуцули - надзвичайно оригінальний народ з багатою фантазією... Скільки тут прекрасних казок, переказів, повір’їв... Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюся, слухаю і вчуся». На матеріалі, зібраному на Гуцульщині, була написана повість «Тіні забутих предків».

На початку 1912 року Михайло Михайлович захворів. 25 квітня 1913 року письменник помер. Поховано Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі, його улюбленому місці відпочинку.

Довідавшись про смерть Коцюбинського, М. Горький надіслав хвилюючу телеграму: «Велику людину втратила Україна - довго і хороше пам’ятатиме вона її добру роботу».

Похорон Коцюбинського переріс в народну демонстрацію, хоч поліція і церква намагалися зірвати її. Було заборонено співати хору, виголошувати на похороні промови, нести вінки.

Твори Коцюбинського ще за його життя були широко відомі як на Україні, так і за її межами. Вони неодноразово видавалися українською й російською мовами. За кордоном його твори друкувалися польською, чеською, молдавською, шведською, німецькою, французькою та іншими мовами.

Михаи́л Миха́йлович Коцюби́нский (укр. Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський ; 17 сентября (1864-09-17 ) , Винница - 25 апреля , Чернигов) - украинский писатель , общественный деятель, классик украинской литературы. Отец украинского советского государственного и партийного деятеля Юрия Коцюбинского .

Биография

Михаил Михайлович Коцюбинский родился 17 сентября 1864 в Виннице . Его матерью была Гликерия Максимовна Абаз.

Позднее Коцюбинские оставили Винницу, и переехали жить в село, а затем - в городок Бар . Там Михаила отдали в начальную школу (1875-1876).

В 1876-1880 годах Коцюбинский учился в духовном училище в Шаргороде . В этот период произведения Тараса Шевченко , Марко Вовчок произвели на Михаила такое сильное впечатление, что он и сам захотел стать писателем. После окончания Шаргородской семинарии в 1880 году Коцюбинский поехал в Каменец-Подольский , намереваясь учиться в университете, но эта мечта не осуществилась. В 1881 году семья Коцюбинских, которая некоторое время переезжала с места на место, вернулась в Винницу. В 1882 году Коцюбинский арестован за связь с народовольцами , а после освобождения взят под надзор полиции.

Из-за тяжёлого материального положения семьи юноше не удалось продолжить образование: мать ослепла, а впоследствии (в 1886 году) умер отец. Ответственность за довольно большую семью (8 человек) легла на плечи Михаила. В 1886-1889 годах он давал частные уроки и продолжает учиться самостоятельно, а в 1891 году, сдав экзамен экстерном при Винницком реальном училище на народного учителя, работал репетитором.

В 1892-1896 годах Коцюбинский был в составе Одесской филлоксерной комиссии, боровшейся с вредителем винограда - филлоксерой. Работа в сёлах Бессарабии дала ему материал для написания цикла молдавских рассказов: «Для общего добра», «Пе-коптьор», «Дорогой ценой». Затем писатель работал в Крыму , который зажигал творческое воображение чувствительного к экзотике Коцюбинского. В 1898 году Михаил Михайлович переехал в Чернигов . Сначала занимал должность делопроизводителя при земской управе, временно заведовал столом народного образования и редактировал «Земский сборник Черниговской губернии». В сентябре 1900 года устроился в городском статистическом бюро, где работал до 1911 года. В Чернигове встретил Веру Устиновну Дейшу, влюбился, и она стала его женой. Здесь выросли его дети - Юрий , Оксана, Ирина, Роман. Еженедельно в доме писателя собиралась литературная молодёжь города. Сюда приходили такие известные в будущем писатели и поэты, как Василь Блакитный , Николай Вороной , Павло Тычина .

Впоследствии М. Коцюбинский стал путешествовать. Он объездил бо́льшую часть Европу. Это был не только «зов его души », но и потребность в лечении. Он часто посещал итальянский остров Капри , где проходил лечение. В 1911 году «Общество сторонников украинской науки и искусства» назначило М. Коцюбинскому пожизненную стипендию в размере 2000 рублей в год, чтобы он мог уволиться со службы. Однако писатель чувствовал себя всё хуже. Его мучили астма и туберкулез .

В больнице М. Коцюбинский узнал о смерти лучшего друга, композитора Н. В. Лысенко (об их дружбе подробно рассказал Н. Шурова в книге «Я весь был, как песня»).

Весной 1913 года М. Коцюбинского скончался. Был похоронен на Болдиной горе в Чернигове .

Творчество

Коцюбинский был и остаётся одним из самых оригинальных украинских прозаиков. Он знал девять иностранных языков, среди которых греческий , крымскотатарский, цыганский ; одним из первых в украинской литературе осознал потребность её реформирования в направлении современной европейской прозы. Его творчество всегда было предметом споров литературных критиков. До сих пор некоторые исследователи модернизма Коцюбинского осторожно называют его импрессионистом в литературе.

Коцюбинский начал пробовать свои силы в литературе рано, брался за поэзию, переводы, очерки, но вскоре главным полем его писательской деятельности, настоящим призванием становится художественная проза. Из первых опытов Коцюбинского-прозаика до нас дошли рассказы «Андрей Соловейко, или Учение свет, а неучение тьма» (1884), «21-го декабря, на введение» (1885), «Дядя и тётя» (1885).

Печататься Коцюбинский начал в 1890 году - львовский детский журнал «Звонок» опубликовал его стихотворение «Наша хатка». В том же году побывал во Львове , установив творческие контакты с местными литераторами и издателями, в частности Иваном Франко . Поездка положила начало постоянному сотрудничеству Коцюбинского в западноукраинских изданиях. В начале 1891 года он поехал в с. Лопатинцы на Винничине, где совместил работу домашнего учителя в семье местного служащего (бухгалтера сахарозавода) с углублённым изучением жизни села, народного языка, культуры и начал серьёзную литературную работу. Только за 1891 год из-под его пера вышли рассказы «Харитя», «Ёлка», «Пятизлотник», повесть «На веру», стихотворная сказка «Завистливый брат». Произведения привлекли внимание литературной общественности, показали, что в украинскую прозу пришёл талантливый писатель.

В начале 1890-х одов часть молодой украинской интеллигенции, захваченной либерально-просветительскими идеями, образовала организацию «Братство тарасовцев», с участниками которой Коцюбинский некоторое время поддерживал связь. Эта связь отразилась на его творчестве. В сказке «Хо» (1894) Коцюбинский превознёс значение либерально-просветительской деятельности.

Годы пребывания Коцюбинского на правительственной службе в Молдавии и Крыму дали жизненный материал для его произведений «Для общего блага» (1895), «Посол чёрного царя» (1897), «Ведьма» (1898), «В узах шайтана» (1899), «Дорогой ценой» (1901), «На камне» (1902), «В грешный мир», «Под минаретами» (1904). Одним из свидетельств того, что Коцюбинский своими произведениями молдавско-крымского цикла выходил за пределы локальных проблем, является то, что его повесть «Для общего блага» была напечатана в переводе на русский язык в журнале «Жизнь» (1899, кн. 12).

Богатая творческими достижениями пятилетняя служба в филлоксерной комиссии стал периодом интенсивного роста писателя. Оставив работу в комиссии, он после безуспешной попытки устроиться на работу в Чернигове , где жила семья, уехал в Житомир , где занял различные должности в редакции местной газеты «Волынь». В начале 1898 года Коцюбинский наконец получил работу в черниговском земстве.

Важным моментом мировоззренческо-писательской эволюции Коцюбинского был рассказ «Куколка» (1901). В «Куколке» Коцюбинский предстал выдающимся мастером психологического анализа. Сосредоточение внимания на психологических коллизиях становится определяющей чертой его творчества.

Несколько особняком в творчестве Коцюбинского стоят произведения на темы из прошлого украинского народа - «На крыльях песни» (1895) и «Дорогой ценой» (1901). Их объединяет романтично-возвышенная, героическая тональность.

Новелла «Цвет яблони» была в украинской литературе новаторской