Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.

1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано “стороннім учнем” до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.

У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”.

У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада “Причинна”, 1838 - поема “Катерина”, елегія “На вічну пам’ять Котляревському”, 1839 - поезія “Тополя”, “До Основ’яненка”.

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” - “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.

Із-під пензля Шевченка виходять малюнки “Козацький бенкет” (1838), “Натурниця” (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється “Марія” - малюнок до поеми О.С. Пушкіна “Полтава”, 1841 – до оповіданнь Квітки-Основ’яненка “Знахарь”, Надєждіна “Сила волі”, 1842 - “Зустріч Тараса Бульби з синами” до повісті “Тарас Бульба”. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами “Катерина” 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, написаної російською мовою та поема “Слепая”. 1843 року Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”, а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема “Гамалія”.

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в “Убіжище” біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”.

В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів “Живописна Україна”. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш “Розрита могила”. Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему “Тризна”, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом “Вірші Тараса Шевченка”, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію “Чигирине, Чигирине…”.

Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск “Живописной України”, до якого увійшли шість офортів: “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Старости”, “Судня рада”, “Дари Богдановії українському народові”, “Казка”.

1844 р. поет закінчує поему “Сова”, створює поему “Сон”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла…”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно…”, “Заворожи мені, волхве…” та вірш “Гоголю”.

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії “Андруші”, у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії “Не женися на багатій…”, “Не завидуй багатому…” та містерію “Великий льох”. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми “Наймичка”, “Кавказ”, вступ до поеми “Єретик”. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом “Три літа”. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.

Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав “Заповіт”. У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі” (“В. Костомарову”, “Чи ми ще зійдемося знову?”, “Мені однаково…”, “Садок вишневий коло хати”).

Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.

В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “Полякам”. У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”. У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки “Пожежа в степу”, “Джангисагач”, “Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї”, “Урочище Раїм з заходу”, “Укріплення Раїм”, “Спорядження шхун” (два малюнки), “Пристань на Сирдар’ї”, та інші.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.

2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді.

За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у “Більшу книжку” свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти”, “Юродивий”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів.

На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение” як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Шевченко Тарас Григорьевич - украинский поэт, художник.
Родился Тарас Григорьевич в 9 марта 1814 года (25 февраля 1814 года по старому стилю) в селе Моринцы Киевской губернии (сейчас Звенигородский район Черкасской области Украины) в многодетной семье крепостного крестьянина Григория Ивановича Шевченко.
В 1816 году семья Шевченко переезжает в село Кириловка (ныне село Шевченково Звенигородского района Черкасской области Украины), где и прошло детство Тараса Григорьевича. В 1823 году умирает его мать, а двумя годами позже, в 1825 году и отец. С двенадцатилетнего возраста Тарас познал всю тяжесть беспризорного ребенка. Ему пришлось побывать в прислуге у дьячка-учителя, где он научился грамоте, помощником дьячков-моляров, у которых он научился рисовать. В 15 лет (1829 году) попал в прислугу помещика Энгельгардта сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Заметив увлеченность Шевченко рисованием, помещик решил сделать из Тараса домашнего живописца и отдал его в обучение сначала Яну Рустему, преподавателю Виленского университета, а после переезда в 1831 году в Санкт-Петербург, «разных живописных дел цеховому мастеру» В. Ширяеву в 1832 году.
В 1838 году, благодаря знакомству с художниками Брюлловым и Венециановым и поэтом Жуковским, был выкуплен у помещика. И в том же году поступает в Петербургскую Академию Художеств.
В знак особого уважения и глубокой признательности к Жуковскому, Шевченко посвятил ему одно из наиболее крупных своих произведений - поэму «Катерина». В 1842 году написал одноименную картину на тему поэмы. Это единственная сохранившаяся картина академического периода Тараса Григорьевича, написанная маслом.
1840-1846 лучшие года Шевченко. Расцвет его творчества. В эти годы вышли сборник стихов «Кобзарь» (1840, более полное издание в 1860), поэмы «Гайдамаки»(1841), «Сон»(1844), «Наймичка»(1845).
В 1847 году, за участие в Кирилло-Мефодиевском обществе, арестован и определен рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запретом писать и рисовать.
В 1848-1849 годах принимал участие экспедиции по изучению Аральского моря, где ему было поручено зарисовывать местные пейзажи. Разрешение на рисование он получил благодаря хорошему отношению к нему генерала Обручева и особенно лейтенанта Бутакова. Когда об этом стало известно в Санкт-Петербурге генерал и лейтенант получили выговоры, а Тараса Григорьевича Шевченко сослали дослуживать Новопетровское (ныне Форт-Шевченко - город в Мангистауской области Казахстана) на полуострове Мангышлак Каспийского моря. Где и дослужил до конца службы 1857 года.
В 1858 вернулся в Петербург. Жизнь Шевченко этого периода хорошо известна по его «Дневнику» (личный дневник, который Т.Г.Шевченко вел на русском языке в 1857-1858 годах).
В 1859 году побывал на Украине.

Перед смертью начал заниматься составлением школьных учебников для народа на украинском языке.
Умер Тарас Григорьевич Шевченко 10 марта 1861 году (26 февраля 1861 года по старому стилю), на следующий день после своего 47 дня рождения от водянки. По мнению историка Николая Ивановича Костомарова(1817-1865) из-за «неумеренного употребления горячих напитков».
Похоронили Т.Г.Шевченко на Смоленском православном кладбище Санкт-Петербурга. Спустя 58 дней прах Тараса Григорьевича перезахоронили на Чернечьей горе в Каневе (Черкасская область Украины) в соответствии с его «Завещанием».
Поэзию Шевченко, проникнутую любовью к Украине, состраданием к тяжелой доле народа, протестом против всех форм его социального и национального угнетения, отличают близостью к народному творчеству, глубокий лиризм, «простота и поэтичность, грация выражения» (И. Франко).
Живопись Шевченко положила начало реалистическому направлению в украинском искусстве.
Ввиду того, что большая часть прозы Тараса Григорьевича Шевченко написана на русском языке, так же как и некоторые стихи, большинство исследователей относят его творчество, как к украинской, так и к русской литературе.

(1814- 1861)

Тарас Григорович Шевченко - національний герой України. Не знати його біографію сором для будь-кого, хто вважає себе справжнім українцем. Народився поет 9 березня (25 лютого) 1814. Місцем його появи на світ було село Моринці (Київська губернія на той час). На жаль Тараса, народився він у родині кріпака, поміщиком якого був Енгельгардт. Після 2 років проживання в Моринцях сім"я Тараса Григоровича переїхала в с.Кирилівка, де він і провів все своє важке дитинство. «Важке», тому що його мати померла в 1823р ., коли Тарасу Шевченку було всього 9 років. Після її смерті батько одружився вдруге, причому його обраницею була вдова, у якої було троє дітей. Не дивно, що вона недолюблювала Тараса Шевченка і ставилася до нього суворо, а часом і жорстоко. Єдиною людиною, яка ставилась до Тараса з розумінням і співчуттям, була його сестра, Катерина. Але після того як вона вийшла заміж її підтримка закінчилася. У 1825 помирає батько, а Шевченко тільки виповнилося 12 років. Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке...

Тарас Шевченко з народження любив писати і малювати. У дитинстві він часто ховався в бур"яни і на маленькому клаптикові паперу складав вірші або малював. Незважаючи на те, що він залишився сиротою, Тарас Григорович намагався знайти собі вчителів. І знаходив. Першим його вчителем був дяк, який любив випити і не раз бив Тараса з-за поганого настрою. Незважаючи на таке навчання, Тарас Шевченко все-таки зміг вивчити грамоту. Другими його вчителями були сусідні маляри, але вони змогли лише навчити Тараса Шевченка елементарним прийомам малювання. Після них Шевченко став пастухом овець, але недовго їм був, бо коли йому стукнуло 16 (у 1829р .) Його забрали в прислуги пана Енгельгардта (спочатку в ролі кухарчука, потім - козачка). Захоплення живописом не проходило, а навпаки збільшувалася з кожною хвилиною. За цю пристрасть Шевченко не раз отримував «по шиї» від свого хазяїна. Втомившись лупити Тараса і помітивши у нього талант до малювання, Енгельгардт віддав його на навчання до майстра живопису Ширяєва. Саме там Шевченку, вдавалося (коли посміхалась вдача) змальовувати статуї в Літньому саду і відвідувати Ермітаж. Одного разу, змальовуючи чергову статую, Тарас Шевченко познайомився з І.М.Сошенко. Це знайомство зіграло величезну роль у біографії Тараса Шевченка. Адже саме завдяки Сошенко він познайомився з Венеціановим, Брюлловим, Жуковським. Ці люди і викупили Шевченка у поміщика Енгельгардта. На ті часи це було ціле багатство. І що б отримати його, Брюллов намалював портрет Жуковського. За допомогою графа Вьельгорского був влаштований приватний аукціон, на якому продали цей портрет за 2500 рублів. Саме за цю ціну був звільнений Тарас Григорович Шевченко 22 квітня 1838р .

Не варто й казати, що почуттю вдячності Т.Г. Шевченко не було міри. Він навіть присвятив одне з найзнаменитіших своїх творів, «Катерина», Жуковскому.1840 - 1847 - період розквіту творчості Тараса Шевченко. Саме в цей час вийшли такі великі твори як: «Гайдамаки» (найбільша робота), «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка». Природньо, що всі вони засуджувалися критикою, адже були написані українською мовою. У 1846р . поет приїжджає на Україну до Києва, де зближується з Н.І.Костомаровим, який і підштовхнув його до вступу у Кирило-Мефодіївське товариство. Тарасу Шевченко не пощастило - члени цього товариства були заарештовані і звинувачені у політичній зраді, за що і понесли різного виду покарання. Тарасу Григоровичу дісталося найбільше, із-за його віршів він був відправлений на заслання до Орської фортеці. Найстрашніше в цьому було не те, що він був позбавлений волі, а те, що його позбавили можливості писати й малювати, причому ніякі клопотання його друзів не змогли йому допомогти. Невеличким порятунком для нього стала експедиція по Аральському морю в 1848- 1849р . Завдяки нормальному відношенню лейтенанта Бутакова, Тарасу Шевченко було дозволено змальовувати пейзажі узбережжя. Та щастя тривало не довго, незабаром про сприятливе відношення до Тараса Шевченка дізнався уряд, як результат - Шевченко був відправлений в Новопетрівське, а лейтенант отримав догану. Тарас Григорович перебував у Новопетровському з 17жовтня 1850р . по 2 серпня 1857р . Перебування в цьому засланні було дуже важким (особливо перший час). Через неможливість малювати Шевченко почав пробувати себе в фотографії, але це, в той час, було дороге задоволення. Тому він кинув це заняття й знову взявся за перо і написав кілька російських повістей - «Княгиня», «Художник», «Близнюки». У цих творах Тарас Шевченко дуже багато написав автобіографічної інформації.

У 1857р . Шевченка з підірваним здоров"ям звільнили. З 1858р . по 1859 р. Тарас Шевченко мешкав у Ф.П. Толстого. В 1859р . Тарас Григорович Шевченко поїхав на батьківщину. У нього відразу ж з”явилася думка придбати будиночок над річклю Дніпро, але, нажаль, не довелося - 26 лютого 1861 р. він помер. Його поховали за його «Заповітом», над Дніпром. Після своєї смерті він залишив скарб для української нації - «Кобзар».

Шевченко Тарас Григорьевич (1814-1861) – украинский прозаик и поэт, художник и мыслитель, революционер-демократ.

Детские годы

Тарас появился на свет 9 марта 1814 года. В Звенигородском уезде Киевской губернии было в то время маленькое село Моринцы. Заправлял там помещик В.В. Энгельгардт, приходившийся племянником князю Потёмкину и унаследовавший большую часть его малороссийских земель. У помещика этого работал крепостной крестьянин Шевченко, Григорий Иванович, папа будущего поэта.

Семья Шевченко была многодетной. По отцовской линии корни уходили к запорожским казакам. Мама, Бойко Катерина Якимовна, была из прикарпатского рода. В 1816 году семья переселилась в другое село Звенигородского уезда, Кириловку, где и прошло детство Тараса.

Когда Тарасу было 9 лет, умерла его мама. Отцу многодетного семейства приходилось нелегко, и он в тот же год женился на вдове с тремя детьми. Мачеха была суровая, поэтому маленький Тарас в большей степени находился на попечении своей сестры Кати. Но вскоре она вышла замуж, и мальчик снова лишился нежности и доброты. Тарасу было всего 11 лет, когда умер отец. Ребёнок стал беспризорным, начался один из тяжелейших жизненных периодов.

Юные годы

Ему пришлось вести кочевой образ жизни. Доводилось служить у дьяка-учителя, где Тарас немного обучился чтению и письму. Брали его на работу в соседних сёлах дьяки-маляры, которые писали иконы. Здесь Тарас познал азы живописи, хотя рисование интересовало его ещё с самых ранних детских лет. Приходилось и овечек пасти, и погонычем служить у местного священника.

В 1829 году, когда юному Тарасу было уже 16 лет, он попал на службу к самому помещику, взяли его в качестве поварёнка на кухню. К тому времени уезд перешёл во владение к сыну Энгельгардта – Павлу Васильевичу. Он везде возил за собой молодого Шевченко. Во время проживания в Вильне помещик обратил внимание на то, что юноша неплохо рисует и отдал его на обучение к портретисту Яну Рустему, преподававшему живопись в Виленском университете. За полтора года, проведённых в Вильне, Тарас многому научился у художника. И Энгельгардт решил перевести крепостного Шевченко на должность домашнего живописца.

Санкт-Петербургский период

В 1831 году они переехали в Санкт-Петербург. Здесь Шевченко продолжил обучение у знаменитого живописца Василия Ширяева. Вместе с художником Тарас даже принял участие в росписи петербургского Большого Театра.

В 1836 году в жизни Шевченко произошло значимое знакомство. Он рисовал статуи в Летнем саду, где повстречался с художником Сошенко, который оказался его земляком. Вскоре Тарас был представлен известным живописцам Венецианову А. и Брюллову К., поэту Жуковскому В. и секретарю художественной Академии Григоровичу В. И.

Новые знакомые симпатизировали юноше, признали его способности в живописи и решили выкупить его у помещика. Энгельгардт, увидев такое рвение прославленных живописцев, старался не продешевить, и всё время поднимал цену на Шевченко. Бывали моменты, когда Тарас в полном отчаянии, что ничего не получится, грозился отомстить хозяину. И тогда художники решились на небывалый шаг. Весной 1938 года устроили в Аничковом дворце лотерею, выигрышем которой стала картина Карла Брюллова «В. И. Жуковский». На вырученные от лотереи 2500 рублей и купили свободу Тарасу Шевченко. Молодой человек в этом же году приступил к обучению в Академии художеств.

Начались лучшие годы в жизни Тараса. Хоть ему и приходилось жить в подсобках художественной Академии, тем не менее он общался с питерской богемой и проводил вечера в благородных салонах. Это был расцвет не только его художественного таланта, но и поэтического дара. В 1840 году издался сборник со стихами Шевченко под названием «Кобзарь».

А в 1842 году увидело свет его самое большое поэтическое произведение «Гайдамаки». Вскоре одна за другой выходят его поэмы:

• «Кавказ»,
• «Перебендя»,
• «Хусточка»,
• «Тополя»,
• «Наймичка»,
• «Катерина».

В основе практически всех сюжетов лежит трагически обречённая, несчастная любовь. В каждом герое шевченковских поэм можно рассмотреть неподдельные чувства и правдивые страдания.

1844 год ознаменовался в жизни Шевченко тем, что ему присвоили звание свободного художника. Тарас отправился в путешествие по Украине. Во время поездок по Волынской, Киевской, Черниговской и Полтавской губерниям он постоянно зарисовывал живописную украинскую природу и памятники старины. Ему очень хотелось донести до будущих поколений то, как красива природа его родного края и как величественны древние памятники. В этом году вместе с княжной Репниной Варварой Шевченко планировал издать альбом офортов «Живописная Украина», весь материал был подготовлен, но издание так и не состоялось.

Бунтарский дух и долгая военная служба

Во время нахождения в Киеве он примкнул к Кирилло-Мефодиевскому обществу. Это был своеобразный кружок, состоявший из молодёжи, которая интересовалась историей развития славянских народов. Шевченко писал стихи, в которых тонкой нитью проходил плач о бедственном и нищем положении Украины. Вскоре десятерых участников кружка арестовали, а стихи Шевченко признали вредными и опасными, особенно его поэму «Сон», где он с сатирой отзывался об императоре с императрицей.

Весной 1847 года решением, подписанным императором, Тараса Шевченко определили на военную службу в Оренбургский край со строгим запретом рисовать и писать. Такие ограничения оказались невыносимо тягостными для поэта и художника, особенно Тарас не мог прожить без кисти. Чтобы ему разрешили рисовать, он писал письма с просьбами помочь в решении этого вопроса Н. В. Гоголю и В. И. Жуковскому. Граф Гудович А. И. и граф Толстой А. К. также хлопотали за Шевченко по этому вопросу, но всё оказалось безрезультатным.

Немного утешился он в 1848-1849 годах, когда был направлен по долгу службы в экспедицию по Аральскому морю. Генерал Обручев и лейтенант Бутаков относились к Тарасу снисходительно и, чтобы составить отчёт по экспедиции, поручили ему рисовать виды побережья и местные типы народностей. Но об этом узнали в Петербурге, генералу с лейтенантом объявили выговор, а Шевченко сослали на новое место службы с продолжением запрета на рисование.

Так он попал на Каспий в Новопетровское, где прожил с 1850 по 1857 годы. Сначала было совсем тяжко, года через три стало чуть легче. Тараса всей душой полюбил комендант Усков и его супруга за мягкий и добрый характер, а также за то, что Шевченко очень привязался к их детворе. Так как рисовать ему было нельзя, Тарас занялся лепкой, пробовал себя в фотографии, но это оказалось дорого для того времени.

В этот период он написал повести, где очень много автобиографических воспоминаний:

• «Близнецы»,
• «Несчастный»,
• «Княгиня»,
• «Капитанша»,
• «Художник».

Последние годы жизни

А в Петербурге за него продолжали ходатайствовать граф Ф. П. Толстой с супругой. Наконец, в 1857 году Шевченко освободили и разрешили вернуться. Возвращался он по Волге, надолго останавливался в Нижнем Новгороде и Астрахани, где, почувствовав дух свободы, всецело отдал себя искусству и поэзии.

Шевченко вернулся в Петербург, прожил там до лета 1859 года. Его очень хорошо приняли в семье графа Толстого, где он был частым гостем на званых обедах и ужинах, завязывал знакомства с литературными и художественными деятелями. У него появилось новое увлечение – гравировка, и уже в 1860 году ему присудили степень академика по гравированию.

Были у Тараса Шевченко попытки обустроить свою семейную жизнь. Пробовал жениться он на артистке Пиуновой, однако счастливого супружества не получилось.

Сватался к крепостной Харите Довгополенковой, однако девушка была совсем юной. Из-за большой разницы в возрасте женитьбы не получилось. Харитя предпочла молодого писаря, за которого совсем скоро вышла замуж.

На лето 1860 года все друзья разъехались из Санкт-Петербурга, Шевченко затосковал и снова, находясь в одиночестве, предпринял попытку жениться. Вновь его выбор пал на молодую крепостную девушку Лукерью Полусмакову. Она оказалась хитрее Харити и поняла, что жених Шевченко завидный. Предложение о замужестве Лукерья приняла, долгое время они ходили в женихах с невестой, но по неизвестным причинам свадьба так и не состоялась.

В начале зимы 1860 года слишком ухудшилось здоровье поэта, он чувствовал себя настолько нехорошо, что обратился к медикам. Врач Бари сказал Шевченко, что у него серьёзное заболевание, следует беречься, но всю истину ему не открыл. У Тараса началась водянка. Но он не слишком позаботился о своём здоровье, по крайней мере, не перестал употреблять спиртные напитки, а через два месяца уже не мог ходить по лестнице.

Перед смертью он страстно ждал манифеста об отмене крепостного права. Но не дождался, 10 марта поэт упал и умер в своей мастерской. Его похоронили в Питере на Смоленском кладбище.

Чуть позже его друзья исполнили последнюю волю Тараса Шевченко, о которой он писал в своих стихах:

«Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого,на Вкраїні милій. Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий».

Прах поэта перенесли на Украину, место его захоронения – вблизи города Канева, на самой высокой точке над широким ревучим Днепром.

Тарас Шевченко (25.02 (9.03) 1814 – 26.02 (10.03) 1861) – крупнейший украинский поэт, пророк новой украинской нации.

Тарас Шевченко родился на Киевщине в селе Моринцы (ныне Звенигородского района Черкасской обл.) В семье крепостного крестьянина. Он рано остался сиротой – его мать умерла, когда Тарасу было только 9 лет, а через полтора года умер и его отец. Тарас учился грамоте у местных дьяков. Где-то в это время, в возрасте 10 – 12 лет, у него появилась тяга к рисованию.

В 1828 году помещик Павел Энгельгардт решил, что Тарас должен быть его дворовым слугой (казачком). В этой роли он сопровождал господина во время его пребывания в Вильнюсе (1828 – 1831 гг.) и в Петербурге (с 1831 г.). В Петербурге помещик отдал Шевченко в науку к художнику Василию Ширяеву, которая длилась 4 года. Позже Шевченко работал некоторое время подмастерьем у Ширяева, в частности при росписи Большого театра (эти росписи не сохранились).

Далее в биографии Шевченко наступила пора чудес. Рисуя скульптуры в Летнем саду, он познакомился с украинским художником Иваном Сошенко, а через него – с украинским поэтом Евгением Гребинкой, искусствоведом Василием Григоровичем, художником Алексеем Венециановым. Важнейшим было для Шевченко знакомство с поэтом Василием Жуковским, который был тогда воспитателем наследника российского престола – цесаревича Александра (будущего императора Александра 2-го).

Все эти люди решили помочь способному крепостному освободиться. Енгельгардт пожелал за Шевченко фантастически большой выкуп – 2500 рублей. Чтобы заполучить такую сумму, Карл Брюллов нарисовал портрет В. Жуковского, который был разыгран в лотерею.

После освобождения из крепостного состояния Шевченко получил возможность поступить в Академию художеств, где он учился у К. Брюллова. В Академии он учился с 1838 до 1845 г., когда закончил ее со званием неклассного художника.

В это же время у Шевченко рядом с рисованием появилась новая творческая страсть – стихосложение. Первое его поэтическое произведение – баллада « » – было написано в 1837 году, и впоследствии оно стало классическим произведением украинской литературы. В число этих же классических произведений вошли ранние поэмы « » (1839) и « » (1841).

В 1840 году в Петербурге был напечатан небольшой сборник стихов Шевченко под названием «Кобзарь». Эта книжечка знаменовала начало нового – шевченковского – этапа в развитии украинской литературы.

Если первые стихотворения Шевченко созданы под влиянием господствующего в 1830-х годах романтического казакофильства, то начиная с 1843 г. тематика и тональность его поэзии меняется. В 1843 году Шевченко после 15-летнего перерыва вновь посетил Украину и с новой силой почувствовал трагедию закрепощения некогда свободного украинского народа, утрату им политических и национальных прав. Под действием этих впечатлений Шевченко превращается в представителя попранных прав Украины. Его стихи были своеобразной программой строительства новой украинской нации, оставаясь при том высоко оригинальными литературными произведениями (не превращаясь в рифмованные манифесты или передовые статьи).

Переехав в 1845 г. в Киев, Шевченко познакомился здесь с несколькими молодыми украинцами – литератором Пантелеймоном Кулишом, поэтом и историком Николаем Костомаровым, учителями Николаем Гулаком и Василием Белозерским. На встречах они читали стихи, говорили об Украине и касались модного тогда вопрос о панславизме и о месте Украины среди славянских народов.

Для российских жандармов этого было достаточно, чтобы обвинить их в создании «Украинско-славянского общества» (такое название фигурирует в ; в историографии принято название «Кирилло-Мефодиевское общество»). В марте – апреле 1847 года члены общества были арестованы и доставлены в Петербург. 5 апреля 1847 г. на въезде в Киев арестовали и Шевченко, при этом у него забрали альбом « » с чистовыми спискам его новых политических стихов.

Этот альбом, особенно поэма « » с острой сатирической картиной царской семьи, стали основным доказательством вины Шевченко. 30 мая 1847 г. император Николай 1-й утвердил приговоры членам общества. Шевченко был осужден на отдачу в солдаты. На проекте приговора император : «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

За 9 дней Шевченко под конвоем фельдъегеря доставили из Петербурга в Оренбург, где ему определили службу рядовым в Орской крепости. Все время пребывания в солдатах Шевченко был вынужден мучиться по вонючим казармам. Хотя приговор предусматривал для него «право выслуги» и Шевченко несколько раз представляли к повышению в унтер-офицеры, этого никогда не произошло – запуганные начальники боялись подписывать эти ходатайства.

(Для сравнения: русский писатель Ф. М. Достоевский в 1849 г. был приговорен к каторге, в 1854 г. переведен в войска рядовым, в 1855 г. произведен в унтер-офицеры, в 1856 г. – в прапорщики, а в 1859 г. освобожден от принудительной военной службы. Те же 10 лет страданий, но Достоевскому, как русскому и дворянину, была открыта дорога для выслуги, которая была закрыта для крепостного украинца Шевченко).

Сила сопротивления Шевченко росла словно пропорционально давлению российской правительственной машины: в 1847 – 1850 годах он, вопреки запрету, создал 145 стихотворений – чуть ли не половину его поэтического наследия. Среди них – поэмы « », « », « », « », и его поэтический ответ на царский приговор – стихотворение « »: «Караюсь, мучаюсь… но не каюсь!..»

В 1848 г. судьба Шевченко немного улучшилось – он был назначен в экспедицию по обследованию Аральского моря. Оставаясь формально рядовым, он должен был делать зарисовки для экспедиции. Эти людей, природы и памятников стали первыми изображениями с территории современного Казахстана.

После завершения экспедиции в 1849 г. Шевченко надеялся на награду и даже на разрешение рисовать. Но российское правительство «вознаградило» его совершенно своеобразно, чисто по-русски: в 1850 году Шевченко был снова арестован и отправленным на службу в Новопетровский форт (на полуострове Мангышлак в Каспийском море). Там он провел целых семь лет.

После смерти императора Николая 1-го и прихода к власти Александра 2-го многие политические заключенные, в том числе декабристы и участники польского восстания 1830 – 1831 гг. были амнистированы. Освободили тех, кто выступал против царизма с оружием в руках, но продолжали держать в неволе Шевченко, который выступал со словом. Ходатайство о его освобождении длились более двух лет, и только 24 июля 1857 г. он был освобожден.

«Воля» для Шевченко была ограничена, как оказалось, полицейским надзором и запретом въезда в Москву и Петербург, из-за которого он всю зиму 1857 – 58 гг. провел в Нижнем Новгороде. Только в марте 1858 г. этот запрет был снят, и 27 марта 1858 г. Шевченко вернулся в Петербург. Обратный путь занял целых девять месяцев – ровно в 30 раз медленнее, чем путь в неволю!

В Петербурге Шевченко начал упражняться в искусстве гравюры и одновременно ходатайствовал о переиздании своих поэтических произведений – хотя бы тех, которые были в свое время разрешены цензурой. Новое, пополненное издание «Кобзаря» удалось выпустить только в январе 1860 г. Конечно, о печати таких новых поэм как « » (1857) или « » (1859) тогда нельзя было даже мечтать (обе поэмы были напечатаны только в 1876 году).

Две мечты лелеял Шевченко после освобождения – жениться и поселиться в своем собственном доме где-то на Киевщине, над Днепром. Эти его мечты аллегорически отразились в его гравюре с характерным названием « » (1859). Он любовно рисовал разные этого дома, мечтал, какую хорошую мастерскую он там будет иметь… В 1859 году он приехал на Каневщину, чтобы лично выбрать участок земли, но тут его постигло новое бедствие. Местные помещики-поляки, не желая иметь такого неприятного соседа, спровоцировали Шевченко на «крамольные» разговоры, по которым он был вновь – уже в третий раз! – арестован и вынужден был уехать в Петербург.

Так же разбились мечты Шевченко о браке. Его намерение жениться с Ликерей Полусмак закончилось полным разрывом (сентябрь 1860 г.), и вскоре после того Шевченко заболел болезнью сердца. Эта болезнь, против которой тогда не знали средств, быстро прогрессировала и свела его в могилу.

Шевченко прожил только 47 лет и написал, по сравнению с современными ему писателями, немного (для сравнения: собрания сочинений А. И. Герцена выносится на 30 томов, И. С. Тургенева – на 28 томов, тогда как литературное наследие Шевченко не превышает 6 томов современной печати). Подобная ситуация с художественным наследием: в нем почти отсутствуют произведения в технике масляной живописи, зато решительно преобладают акварели, рисунки карандашом и гравюры (а именно масляная живопись является определяющей при оценке художника).

Но значение его творчества – колоссально. Шевченко поднял авторитет украинского языка и сделал его неотъемлемым символом украинского народа. Он в понятной форме сформулировал политический идеал новой украинской нации и поэтому справедливо считается пророком Новой Украины.